Фото без опису


затаїлася в зимовій тиші,

Засніжена і ніжно-біла, чарівна,

В долині під горбочком й трошки вище

Розкинулась селом Омеляна.

Її границі тягнуться з-під міста

І до сусідніх сіл, що в долинах.

Вже сніжне покривало вбралося в намисто

І розпростерлось на її ланах.

Омеляна й весною ніжно-біла,

Бо потопає у заквітчаних садах,

А влітку вся зазеленіла.

В ній осінь тане в запашних плодах.


Перша достовірна згадка про село відноситься до 1545 року, де село названо в описі майна Луцького замку. Там, у числі інших, названо городню Гурка Омелянського «Ємеляной», а в іншому місці ще й «Омеляна». Але вірогідно, що село з’явилося набагато раніше, бо привертає увагу документ 1487 року, де читаємо про обмін панів землями і «Єто пан мой мєнял с паном Махном Омєлянскім». З даного тексту випливає, що на той час існувало прізвище людини, утворене від імені Омелян, яке належало власнику Омеляни.

За однією з легенд село виникло на землях, які належали заможному селянину на ім’я Омелян (з грецької – «приємний на слово»), звідси Омеляна – «Омелянова земля / земля Омеляна»; при цьому більша частина цього маєтку знаходилася на лівому березі річки Омелянки – тут постала Велика Омеляна, на правому березі відповідно  – Мала Омеляна; з часом села злилися в одне, взявши назву більшого поселення.

Жителі з навколишніх сіл, їдучи на ярмарок до міста, милувалися його полями та запитували один в одного: «А чиї ж то такі поля?», а їм відповідали «А то все Омеляна!».

Гід державних послуг. Банер